А. Іванов. Розмноження грамм, псевдохромісів, губанів

Морський акваріум з’явився в мене досить давно, понад двадцять років тому. Майже відразу ж я придбав невеликі колонії, або, як зараз прийнято говорити, фрагменти м’яких коралів і зоантарій, кілька різних актиній, відмовившись раз і назавжди від мертвої штучної декорації на користь рифового акваріума. Вже тоді, маючи за плечима пристойний досвід утримання прісноводного акваріума, я помітив, що вигляд морського акваріума більше нагадує красиву картинку, ніж живий кораловий риф. Як сказали в далекому 1970 році фахівці італійського концерну Фіат, побачивши перші радянські автомобілі «Жигулі», що зійшли з конвеєра, сконструйовані на базі моделі Fiat-124: «Ваші Жигулі схожі на наш Фіат, як намальований тигр схожий на справжнього!»

Химерно забарвлені коралові риби створювали строкатий хоровод серед заростей коралів, але мене ніколи не залишала думка, що незважаючи на імпозантний яскравий вигляд, ці риби здебільшого самотні і тому глибоко нещасні. Можливо, Вас розсмішить сама думка. Але… У всіх наступних акваріумах я прагнув створити оптимальні умови, максимально наближені до природних, де коралові риби не будуть почуватися в ув’язненні, маючи можливість спілкуватися з подібними. Численні занурення у різних частинах світу з фотокамерою лише зміцнили мене у своїй правоті.

Королівські грамми (Gramma loreto) зачарували мене відразу, як тільки вперше потрапили в мій акваріум, і з того часу вони стали моїми улюбленцями. Грами отримали честь бути одними з перших акваріумних риб, які з’явилися ще на початку 60-х років у домашніх акваріумах і були одними з перших розмножених у неволі морських риб. Близькість Карибського регіону, доступність і яскраве двокольорове забарвлення визначили непрохідну популярність королівських грамм серед любителів США вже півстоліття (Фото 1).

Gramma loreto ставляться до сімейства грамових і в природі мешкають на коралових рифах Західної Атлантики. Зазвичай вони живуть поблизу від укриттів як коралових колоній, в печерках і расселинах, де їх часто можна побачити висять під стелею чи навісом «вниз головою», тобто, повернувшись животом до поверхні.

В акваріум краще поміщати пару цих чудових рибок, які хизуються своїм строкатим вбранням з пурпурового переду та яскраво-жовтої задньої половинки. У цьому випадку за умови сприятливого збігу обставин Вам вдасться сформувати чудову пару і поспостерігати за всім процесом розмноження. Теоретично у просторий акваріум з великою кількістю затишних місць можна помістити і невелику групу грамів, але бажано, щоб рибки були посаджені в акваріум одночасно.

Головна умова при утриманні грамів – це чиста вода з вмістом нітратів NO₃  – не вище 25 ppm, приглушене освітлення та відсутність агресивних сусідів. Королівські грами досить непогано адаптуються до яскравого світла, проте віддають перевагу тінистим місцям, тому такі зони з неяскравим освітленням необхідно створити, щоб риби мали можливість самостійно вибирати комфортне місце. Сусіди не повинні постійно претендувати на територію грам, адже навіть їхні найближчі родичі з Індо-Тихоокеанської області – дрібні псевдохроміси – здатні затероризувати цих ніжних риб. Наступна умова – різноманітне харчування, до цього ми повернемося дещо пізніше.

Востаннє мені пощастило придбати трьох молодих рибок, яких після деякої акліматизації помістив у свій півтори тисячі літровий рифовий акваріум (Фото 2).

Спочатку я залишався у повному невіданні щодо статі рибок, оскільки вони були абсолютно однакові. Перерив масу літератури і, крім однієї відмінності – більшого розміру самців, нічого розумного не знайшов. Минув час, і одна з рибок почала виділятися більшими розмірами. Їх часто можна було побачити втрьох, які грались один з одним. Однак найцікавіше почалося пізніше. Велика рибка – самець – уподобала собі місце в порожній раковині тридакни розміром з кулак. Забавно було спостерігати, як самець приносив у роті фрагменти водоростей, гілочки коралів і складав усе принесене усередині раковини.

Одного разу я став свідком цікавого епізоду, коли самець ніяк не міг приникнути з гілочкою горгонарії в щілину між стулками тридакни. Вхід у раковину являв собою довгу вузьку щілину не більше півтора сантиметрів шириною, і гілочка весь час ставала впоперек щілини, не даючи самцю грами протиснутися всередину. Йому явно не вистачало кмітливості повернути голову, щоб гілка стала вздовж щілини. В іншому випадку він виявив чималу завзятість, намагаючись утримати всередині шматочок водорості. Фрагмент ніяк не хотів закріплюватися у вибраному місці і весь час виринав. Самець воював з водоростями щонайменше півгодини, доки зрозумів всю марність своїх зусиль і кинув це заняття.

Взагалі, за моїми щоденними спостереженнями самець G. loreto виявив завидне терпіння і кмітливість, що було досить складно очікувати від такої малої істоти. Усі його дії були цілком розумні та раціональні. Як дбайливий господар він будував своє гніздо всередині обраної раковини, періодично доглядаючи обох самок. Після закінчення самець довго запрошував самок відвідати його оселю, запливаючи всередину і виходячи назовні. Очевидно, що самки були заінтриговані тим, що відбувається, і час від часу запливали всередину гнізда. Сам процес нересту та відкладання ікри я на жаль не побачив. Через деякий час самець королівської грами зайняв місце у гнізді та почав охороняти ікру (Фото 3).

Мене вразили зміни, які відбулися в поведінці самця. Ляклива рибка, яка досі «боялася власного відображення у дзеркалі» і всіляко ухилялася від будь-яких конфліктів із сусідами, раптом атакувала мою руку! Під час прибирання я випадково підніс руку досить близько до раковини, гадаю, до неї залишалося не менше сорока сантиметрів, як із гнізда вискочив самець грами і без жодних вагань кинувся мені назустріч. Від колишнього страху не залишилося й сліду. Він щоразу кидався на мою руку, як тільки вона опинилася в полі видимості, досить чутливо кусаючи її майже до крові! (Фото 4) Загалом захисна тактика відомих мені грамових зводиться до погроз і залякування суперника. При вирішенні територіальних конфліктів грами зазвичай широко роззявляють пащу, демонструючи супернику контрастно забарвлені щелепи. Якщо це не допомагає, і в разі небезпеки грами намагаються блискавично сховатися в найближчому укритті (Фото 5).

Я не ставив собі за мету виростити мальків, для цього потрібно набагато більше часу і терпіння, але спостерігати за доглядом, шлюбними іграми, будівництвом гнізда та висиджуванням ікри було вкрай цікаво. Характер рибок змінився, став більш осмисленим та логічним. Однак одного разу я запідозрив недобре. Спочатку поява нового мешканця в акваріумі – білогрудого хірурга Acanthurus leucosternon – не віщувало нам нічого поганого. Однак незабаром я помітив появу характерних білих крапок на тілі білогрудого хірурга, а потім самця грами. Вони дуже схожі на відому інфекційну хворобу оодиніум Amyloodinium ocelatum, яку напевно заніс в акваріум хірург. Стан інших риб (риби-ангели, риби-хірурги, антиаси та ін.), включаючи двох самок королівських грам, і бурхливе зростання горгонарій і мадрепорових коралів свідчили про високу якість води, і я сподівався, що міцний імунітет риби і здоровий акваріум буде тим потужним стимулом. loreto і подальшого нерозповсюдження інфекції. Самець вкотре «насиджував» ікру в раковині, і мені зовсім не хотілося його виловлювати, особливо з огляду на великий обсяг акваріума. На жаль, моїм очікуванням не судилося збутися. Самець грами залишався на своїй посаді до кінця. Оодініум покрив його тіло суцільним шаром “манної крупи”, і я розумів, що врятувати його вже не можна.

Через тижнів два після смерті самця самки королівських грам уже з’ясовували стосунки щодо їхнього статусу. Я не особливо здивувався, коли одна з самок почала збільшуватися в розмірах і незабаром приступила до будівництва гнізда в тій напівзакритій раковині тридакни (Фото 6). Коло Життя повторилося. Незабаром я вже знову спостерігав знайомі мені шлюбні танці, залицяння, будівництво гнізда всередині тридакни, запрошення до будинку «на чашку кави» і висиджування ікри (Фото 7).

У багатьох виданнях говориться про те, що чудове яскраве забарвлення Gramma loreto згодом блякне, і забарвлення акваріумних риб ніколи не зрівняються з забарвленням диких екземплярів. Не знаю. Напевно останнім часом надто розвинена промисловість штучних кормів. Я не говоритиму за кішок і собак, яких напихають суперкормами, які дозволяють нашим вихованцям зберігати сили та грайливість протягом усього дня і прекрасну шовковисте хутро. Раціон моїх акваріумних риб складався з трьох-, чотириденного рясного харчування мороженими кормами на основі артемії, дафнії, натертих кальмарів, креветок, мідій та інших морепродуктів. Годування я зазвичай закінчував половиною кубика червоного циклопу, який ловився в навколишніх водоймах мого рідного Маріуполя. Не частіше разу на один-два тижні я додавав у корм пластівці для додаткової вітамінізації. Не частіше. Забарвлення риб не потьмяніло і через чотири роки. Це є об’єктивний факт. Коли я порівняв забарвлення новоприбулих лірохвості антиасів, було очевидно, що мої акваріумні риби набагато яскравіше. Ще через місяць я вже не зміг відрізнити своїх та привезених риб!

Разом з Gramma loreto мені пощастило містити більш рідкісний вид грамових – G. melacara (Фото 8). Переважним у фарбуванні є різні відтінки лілового, бузкового та пурпурового кольорів, уздовж спини тягнеться чорна смуга. На тілі дорослих особин з’являються мерехтливі жовтувато-зелені крапки і лінії. Ці рибки зазвичай мешкають досить глибоко – від 20 до 60 метрів, іноді зустрічаючись на глибинах до 180 (!) Метрів. Чорносмугова грама більша і може бути агресивною у недостатньо просторому акваріумі, тероризуючи собі подібних та представників родинних видів. У моєму 240-літровому рифовому акваріумі сусідство дорослого екземпляра Gramma melacara з парою G. loreto було, однак, цілком мирним, обмежуючись рідкісними демонстраціями загрозливих поз (Фото 9, 10). Незважаючи на невеликий обсяг акваріума шляхи рибок перетиналися рідко, і чорносмугова грама віддавала перевагу тінистим місцям усередині декорації з численних «живих» каменів і коралових колоній.

Поряд з Gramma loreto проживала пара червономорських псевдохромісів Pseudochromisfridmani. На відміну від більшості видів роду Pseudochromis, які нагадують зменшену копію хижих груперів, мають більш збиті форми і мають агресивну вдачу, цей вид відрізняється більш ніжною конституцією і витягнутим гнучким тілом (Фото 11, 12). Псевдохроміси фрідмана є ендеміками Червоного моря, де вони особливо часто під час занурення зустрічаються серед укриттів та печерах. Іноді густина риб досить велика, і одночасно в полі зору можна побачити відразу кілька псевдохроміс різних розмірів (Фото 13).

Як і у випадку з грамами, забарвлення P. fridmani безпосередньо залежить від спектру світла. Під прямими сонячними променями всі згадані види мають бузкові лілові кольори, з глибиною теплі кольори зникають, і риби виглядають фіолетовими спалахами, що вислизають. В акваріумі забарвлення таких риб може змінюватись, її можна навіть регулювати, змінюючи колірну температуру джерел світла шляхом збільшення синьої складової LED або включення додаткових теплих та актинічних ламп.

Псевдохроміси – маленькі, але справжні хижаки, вони полюють із засідки на дрібних ракоподібних та мальків риб. Мені й раніше зрідка доводилося бачити цих дрібних псевдохромісів у великих рифових системах, але майже завжди вони мали пошарпаний вигляд і розірваний хвіст після спілкування з подібними до себе. Це зовсім не було схоже на їх природне довкілля, де P. fridmaniдуже часто можна побачити разом. Я вважав, що справа в іншому і твердо має намір отримати в своєму акваріумі пару Pseudochromis fridmani.

Перший псевдохроміс був дуже дрібним, трохи більше 3.5 сантиметрів. Через деякий час мені пощастило придбати другу особину того самого розміру. На той час перша рибка зовсім наважилася, з’являлася у будь-якій частині великого триметрового акваріума, але ніколи не випливала у відкриту його частину і уникала яскраво освітленого верхнього ярусу. Іноді «фрідман», як я його ласкаво називав, з’являвся біля королівських грам, але ті були набагато більшими, і псевдохроміс довго біля них не затримувався. Пам’ятаючи про агресивне ставлення всіх псевдохромісів до споріднених і схожих видів, мені зовсім не хотілося бійок, тому новий мешканець був посаджений у прозорий контейнер з невеликим укриттям усередині, а контейнер поміщений у великий акваріум. Риби мали змогу бачити один одного, і перша риба довго займала бойову посаду перед контейнером, підстерігаючи нового мешканця. Рибки демонстрували бойові пози, роздмухували плавці, але пошкодити один одного не могли. Через три дні новосела було випущено у великий акваріум. Я часто міг спостерігати за поведінкою цієї дивної пари, тільки здогадуючись про запал пристрастей там, за декорацією. Обидва «фрідмана» були дуже рухливі, вони як «чортики з табакерки», то вискакували, то ховалися в гущавині коралів, граючи один перед одним усім тілом і плавцями і завмираючи нерухомо (Фото 14).

Так як рибки були досить дрібними, знайти якісь статеві відмінності між ними було складно. У міру дорослішання невдовзі визначився лідер, який увесь час переслідував другу рибку. Він був активнішим, постійно нав’язував своє суспільство, з чого зрештою я зробив висновок, що це самець. Немає нічого дивного, адже відомо, що молоді групери, зокрема псевдохроміси в юності, зазвичай самки, але згодом вони трансформуються в самців. Куплені мною рибки були зовсім маленькі і, мабуть, у моєму акваріумі найбільш активна і домінантна риба перетворилася на самця, і вони почали формувати пару. Друга рибка теж була зовсім не боязкого десятка. Вона чітко тримала самця на певній дистанції, не відганяла його, але й не дозволяла жодних фамільярностей, один легкий рух у напрямку самця, і він уже знову «гарцює» перед нею, але вже на відстані не ближче 15-20 сантиметрів.

Невдовзі ми змогли знайти незначні зовнішні різницю між нашими «фрідманами». Візуально самець був стрункіший, самка мала трохи округлий животик, але основна відмінність була в хвостовому плавнику. Якщо у самки край хвостового плавця був округлий, то у самця можна було розглянути інтенсивніше забарвлення нижньої лопаті, на кшталт невеликого «меча». Ця ознака була досить нечітка, а рибки досить дрібні та розглянути деталі було непросто. (Фото 15, 16)

Після шлюбних ігор псевдохроміси усамітнюються в затишному місці, відкладають ікру десь у печерці. Помітити у справді великому акваріумі початок насиджування ікри досить складно. Констатуєш лише тимчасове зникнення однієї з риб. Спочатку я припускав, що один з P. fridmani просто вистрибнув з акваріума, але під час чергового годування звернув увагу, що на корм виходить по черзі самець, то самка. Очевидно, ікру охороняли обидва партнери, періодично змінюючи один одного. Через тиждень я знову спостерігав появу двох риб, потім йшов танець самця перед самкою, і все повторювалося знову.

Підтвердити мої припущення допоміг один випадок. Для створення справжніх хвиль у протилежних кутах акваріума я встановив два пластикові короби на кшталт Tunze WaveBox. Вхід у короб саморобного хвилеутворювача був огороджений решіткою 10 × 10 мм для запобігання потраплянню всередину риб та молюсків. Якось я звернув увагу, що один із хвилеутворювачів не працює. Часу займатися ним не було, і я залишив без уваги. Минуло два чи три тижні, і нарешті я знайшов несправність у електричній проводці. Яке ж було моє здивування, коли при включенні насоса всередині короба через захищений отвір назовні винесло бездиханне тіло самки Pseudochromis fridmani і грудку напівпрозорої ікри! (Фото 17) Мабуть, пошкоджень я не помітив, але рибка не подавала ознак життя, дихання також не відчувалося. Так як я вже неодноразово зустрічався з випадками «клінічної смерті» своїх вихованців, то негайно приступив до реанімаційних заходів. Я одразу виловив нерухоме тільце самки, щоб вона не стала жертвою актиній, численних падальників (креветок, офіур, раків-самітників) та інших риб та помістив у чашку Петрі з водою. Легкими натисканнями я стимулював рух зябер крихітної рибки, яка на той час досягла всього близько 5 сантиметрів довжини, медичним шприцем створював дуже м’який потік морської води через її напіввідкритий рот. Тут краще виявити чимало терпіння, ніж поспішність, щоб не пошкодити ніжне тільце та зябра. Після проведення безперервного п’ятдесятихвилинного (!) «штучного дихання» самка псевдохромісу ожила і була поміщена на денний карантин у прозорий контейнер. Разом із самкою з хвилеутворювача було вилучено грудку напівпрозорої рожевої ікри розміром із чайну ложку, яка і стала підтвердженням моєї правоти (Фото 18). До речі, жодних наслідків для самки після цього інциденту я не помітив, життя пари тривало як раніше, хіба я сам став уважніше стежити за безперебійною роботою хвилеутворювачів.

Пара Pseudochromis fridmani нерестилася регулярно, мабуть, не рідше трьох-чотирьох разів на місяць. Прямих конкурентів у моєму акваріумі у них не було, з королівськими грамами у них складалися індиферентні стосунки, карликові ангели їх не задирали, тобто вони повністю володіли всім обсягом акваріума, принаймні його нижнім та середнім поверхами. Корми в акваріумі завжди було багато, псевдохроміси завжди мали набиті животи і вони явно не голодували. Крім того, «живе» каміння кишело дрібним ракоподібним і бентосним безхребетним, тому підозрюю, що «фрідмани», враховуючи їх мініатюрні розміри, трохи переїдали.

Останній вид, про який я хотів розповісти, це губан-чистильник, або як його ще називають риба-лікар лабройдес Labroides dimidiatus. У природі ці губанчики є класичними чистильниками і очищають зовнішні покриви риб від паразитів. Вони утворюють цілі очисні станції на рифі і такі місця відвідують до 300 риб на день. (Фото 19-23) Звичайно, губани-чистильники чистять своїх «клієнтів» не безкоштовно, вони харчуються зовнішніми паразитами та некрозними тканинами, дозволяючи підтримувати луску риб у чистоті та звільняючи її від набридливих та небезпечних паразитів. Такий спосіб харчування визначив досить специфічні потреби риб при вмісті в акваріумі. Багато представників роду Labroides часто навідріз відмовляються від запропонованих акваріумних кормів і заслужили погану репутацію примхливих риб з невисоким відсотком виживання в умовах домашнього акваріума.

Дійсно, мені часто доводилося бачити зовсім виснажених губанчиків, які в черговий раз намагалися «почистити» своїх сусідів по акваріуму, а ті у свою чергу відганяли остогидлих чистильників. Я думаю, багато залежить від якості виловлених риб. Примірники, виловлені з допомогою ціанідів, мали слабкі шанси виживання. Решта знаходиться на совісті постачальника акваріумної риби. Виловлені риби подорожують по всьому світу до місць свого роздрібного розпродажу. Часто вони досягають кінцевого пункту призначення через кілька тижнів після затримання. У природі губани-чистильники, виходячи зі свого способу харчування, їдять протягом усього дня, вони відносяться до тих видів, які не можуть насититися одним великим шматком. Після прибуття риби часто виснажені, у транзитних акваріумах часто обмежені у звичній їжі. Стиснені невідповідні умови, надто щільна посадка риб, брудна вода, постійний стрес завершують інше. У результаті, при покупці риби часто незворотно виснажені, зазвичай не можуть оговтатися, і у них просто не вистачає сил і часу адаптуватися до акваріумних кормів.

У 2010 році мені пощастило придбати молодого Labroides dimidiatus, який після кількох днів акліматизації почав брати запропонований корм – морожену артемію, дафнію, моїну, циклопів, подрібнений «морський коктейль». Періодично губанчик «чистив» жовту зебрасому і Zebrasoma flavescens і оливкового хірурга Acanthurus olivaceus (Фото 24, 25), рідше інших риб – карликових ангелів, антиасів. Цікаво, що мешканці Західної півкулі – королівські грами (Gramma?loreto) – навідріз відмовлялися підпускати до себе губанчиків. Вони дружно «шипіли», зустрічали лікарів широко відкритою пащею і лякаючи їх, не підпускали до себе і не давали чиститись за жодних обставин (Фото 26). Декілька років спільного проживання в одному акваріумі анітрохи не змінили їхні манери поведінки, з якоюсь незрозумілою наполегливістю грами продовжували всіляко ухилятися від чищення. І це при тому, що на Карибах з грамами водяться набагато дрібніші, щупліші, але дуже схожі на губанчиків по забарвленню карибські неонові бички Elacatinus ((Gobiosoma) oceanops і E.E. evelynae, які також досить відомі і займають ту ж нішу, що і губанчики роду Labroides в Індо-Пацифіці.

Незабаром з’явився і другий більший губан-лікар. Друга рибка була більшою і, на відміну від першої, її спинка мала не жовтувату, а сірувату забарвлення. Після кількох днів акліматизації за описаною вище схемою для псевдохромісів, другий губанчик був випущений у загальний 1500-літровий акваріум. Щоб уникнути можливих загострень і сутичок зі старими мешканцями, я практикую випуск нових риб увечері, коли освітлення приглушене, вони мають можливість озирнутися і знайти собі притулок на ніч. Перед випуском новачків я обов’язково рясно годую всіх риб (і старих, і нових), щоб знизити харчову конкуренцію та агресію, а може, десь і рухову активність старожилів.

Тільки з появою губанчиків я зміг належним чином оцінити дійсну швидкість плавання морських риб. Стара і нова рибки стрімко гасали по всьому акваріуму, роблячи немислимі піруети, блискавично перетинаючи триметровий акваріум. Всі губани, і риби-лікарі не виняток, мають незвичайну манеру плавання, схожу з рибами-хірургами. Вони смішно махають грудними плавцями, змахуючи ними як птахи, зрідка використовуючи хвіст для потужного гребка та кидка вперед. Ривок цієї пари до поверхні мого акваріума заввишки 75 сантиметрів викликав у мене завмирання серця, я чекав, що вони не зможуть зупинитися і вистрибнуть з акваріума, але кожного разу вони якимось незбагненним чином розверталися у зворотному напрямку. Іноді вони починали кружляти довкола якоїсь колонії корала, потім знову прямували в товщу води, де почували себе, мабуть, впевненіше.

За кілька тижнів шалених стрибків, рибки вже плавали парою. Мабуть, губанчики розібралися, хто серед них головний, і незабаром їхні рухи стали більш впевненими та врівноваженими. Розрізнити риб було легко. Самець в півтора рази більший, близько 7-8 сантиметрів, і з білястою частиною голови, самочка більш струнка, не перевищувала 5.5-6 сантиметрів у довжину, з потилицею горіхового кольору. Протягом усього світлового дня Labroides dimidiatus знаходилися в русі, вони рідко відпливали один від одного, і спостерігати за їх синхронним плаванням було суцільним задоволенням. (Фото 27) До вечора їх біг прискорювався, досягаючи воістину шаленого темпу! Риби-доктора кружляли по всьому акваріуму, але щоразу незмінно закінчували різким кидком до поверхні в лівій, вільній від коралів частини акваріума.

Ці наполегливі рухи наводили на думку, що рибки мають якусь свою мету. Інші мешканці акваріуму спочатку ніяк не звертали уваги на всі ці кульбіти та піруети, але після години таких перегонів збудження серед мешканців наростало, рухи губанчиків ставали все стрімкішими, кидки до поверхні частішими. До певного, зрозумілого всім, крім мене, моменту за лікарями вже йде цілий одвірок з антиасів, ніби чогось чекаючи. І ось кульмінаційний момент. Рибки в черговий раз роблять швидкий кидок до поверхні води, на мить притискаються один до одного, поштовх і в товщі води утворюється біла хмарка найдрібніших ікринок. Натовп риб, як голодні акули, прямує до місця нересту, і ікринки миттєво зникають у їхніх шлунках.

Ікрометання завжди відбувалося близько восьмої-дев’ятої години вечора. Нерест завжди передувала описана вище прелюдія зі швидким синхронним плаванням, яке, незважаючи на деяку хаотичність, завжди відбувалося за однією певною схемою. Через кілька хвилин після першого ікрометання зазвичай було друге, іноді третє. Після цього всі жителі акваріума відразу розпливалися, ніби були абсолютно точно впевнені, що вистава вже закінчилася. Губанчики ще плавають якийсь час, але довкола справді більше нічого не відбувається. Через якусь годину настає черга нереститися антиасам, і тепер уже губані з рештою риб з жадібністю накидаються на хмарки світлих ікринок.

На жаль, приблизно через рік самець Labroides dimidiatus зник. Таке іноді трапляється, коли зовні здорова риба раптом перестає виходити на корм і Ви її більше не бачите. У великому зарослому коралами акваріумі рідко можна побачити залишки загиблої риби. Численні креветки, раки-самітники, офіури та інші падальники швидко утилізують останки.

Через два-три тижні я знайшов заміну самцю, придбавши нового невеликого губанчика. Відмінності від попереднього були тільки в приємнішому жовтому забарвленні голови, та й те, що останній був трохи дрібнішим, близько п’яти з половиною сантиметрів. Акліматизація пройшла за тією ж схемою через проміжну прозору ємність, вміщену у великий декоративний акваріум. Куплена рибка була дуже активною і, головне, вгодованою, і практично відразу взяла запропонований корм у вигляді артемій. Ще через кілька тижнів губанчики вже плавали пліч-о-пліч, то нарощуючи, то сповільнюючи темп (Фото 28, 29). Складалося відчуття, що нічого, власне, не змінилося, самця, який зник, просто замінив інший партнер. Тим не менш, незабаром стало очевидно, що стара рибка, самка, стала ведучою, поводиться більш активно і виявляє всі ознаки домінантного самця.

Минуло п’ять років. Великий рифовий акваріум із губанчиками пережив тривалу відсутність господарів протягом усієї зими, коли дороги замело снігом і дістатися рідного Маріуполя ми не змогли до середини квітня. Нова рибка за цей час сильно виросла і стала навіть більшою за першу, але зберегла статус самки. Протягом цього періоду вона десь травмувала верхню щелепу, але продовжувала нереститись та «чистити» сусідів по акваріуму. Ця пара прожила у мене майже шість років, перша самка, що перевтілилася в самця, всі сім, і вони всі продовжували нереститися в новому 550-літровому акваріумі в уже новому місті, роблячи це без перерви щодня протягом останніх шести років із завзятістю, гідною поваги.

На жаль, місяць тому, повернувшись із тривалого закордонного відрядження, я відразу помітив відсутність великої самки з тим самим дефектом щелепи. Обстеживши все навколо акваріума, досить швидко виявив висохле тільце губанчика, що вистрибнув. Відразу ж упорався про наявність у продажу Labroides dimidiatus, і, про диво, в моєму акваріумі вже плаває зовсім молодий, судячи з крихітних розмірів, чарівний лікар зі злегка «підсохлою» спинкою.

Мабуть, ситуація склалася на мою користь. У суспільстві «бувалого» сусіда нова рибка почала брати корм практично відразу. Зовсім юний вік «гостя» дозволив майже відразу безконфліктно створити новий «комір суспільства». Через десять днів я мав щастя ввечері спостерігати прелюдію до ікрометання і власне сам нерест моєї третьої пари губанів. Життя продовжується.

Автор статті Олександр Іванов.

Література

1. Jay F. Hemdal. Advanced Marine Aquarium Techniques: Guide to Successful Professional Marine Aquarium Systems. T.F.H. Publications, Inc., 2006.
2. Robert M. Fenner. The Conscientious Marine Aquarist: A Commonsense Handbook for Successful Saltwater Hobbyists. Microcosm Ltd. and T.F.H. Publications, Inc., 2008.
3. Rudie H. Kuiter: Basslets, Hamlets and their relatives. A Comprehensive Guide to Selected Serranidae and Plesiopidae. TMC Publishing, Chorleywood, UK, 2004.
4. Scott W. Michael. Reef Fishes: A Guide to Their Identification, Behavior, and Captive Care. Vol. 1. Microcosm Ltd. and T.F.H. Publications, Inc., 2001.